Що я думаю?
Я думаю, що ми суспільство споживачів.
Ми хочемо отримувати, отримувати, отримувати як можна більше і частіше, і при цьому віддавати все меньше і меньше.
Це нормально.
Для плотської людини, інтерес якої обмежується тільки цим життям, безкінечним, як багато хто думає, і направлений на придбання комфорту і інших матеріальних речей.
Ти доглядаєш хвору матір?
Хвора твоя дитина, і все твоє життя присвячене їй?
І це нормально -- піклуватися про близьких, і немає тут ніякого подвигу, і пишатися тут немає чим, і, звичайно ж це не послужить виправданням в злочинах, беззаконнях, брехні, злодійстві , і помислах блудної похоті...
До чого я веду?
Це я до того, що може, час прийти до тями.
Усвідомити, осмислити і примиритися з думкою, що життя наше людське скоро закінчиться.
"Я про це взагалі не думаю." -- сказала мені не одна людина...
А потрібно думати.
І готуватися.
І будувати стосунки з людьми в суспільстві таким чином, щоб, коли ми з ними зустрінемося у вічності, вони, повернувшись до Бога, сказали: ця людина мені допомогла. Вона підтримала мене, коли мені було важко. Вона нагодувала мене, коли я був голодний. Вона провідала мене в лікарні, і тоді, коли я був в тюрмі...
Бо всі люди, які нас знають, суть свідки: чи до нашого оправдання, чи до осуду.
Ми ж не думаємо, що все ось так закінчиться, так?
Ти ж віриш в Бога, правда?
Ну, тоді потрібно відволіктися від свого гаджету, і подивитись уважно навкруги з внутрішнім настроєм -- кому? Кому я можу допомги?
Якщо нікого не видно -- то навколо мене 5000 чоловік, котрих потрібно нагодувати, бо вони голодні, і провідати, бо вони в тюрмі.
А інакше Господь відвернеться від нас...
...бо Його нема там, де нема любові.