+38067 48 55 333 RSS Допомогти

Автор - ув'язнений. Ще одна глава.

Ще одна глава...

ІСТИННЕ ДОБРО.

Я лежав на полу..., все моє тіло просто ламало від болю. Я намагався витягтися на всю довжину, але жорстко вперся головою в бетонну стіну, теж саме сталося і з ногами.
Я не міг зрозуміти, де я знаходжусь. Останнє що я пам'ятаю, це - струм, лом, кийок і протигаз.
Я дуже вдячний Богу за те, що Він створив людський організм так, що існує "больовий поріг", після якого людина просто відключається, той захисний механізм, котрий і оберігає наше серце від разриву.
Щось клацнуло і ввімкнулося світло.
Я озирнувся навколо, було сиро і холодно. Це бетонна кімната приблизно 1.5*1.5 метри, висотою близько 2-ох метрів, посередині якої була намертво закріплена лавиця. Я повільно піднявся з бетонної підлоги і присів на неї. Мені впало в очі те, що висота порогу була рівна з висотою цієї лави. Трішки вище порога в дверях був отвір. Освітлення в кімнаті то вмикалось, то вимикалось. Здалеку доносилися крики битих. Хоча скорыш за все- це не можна було назвати просто "биттям", быльше нагадувало середньовікову інквізицію, чи якийсь концентраційний табір.
Всі ці крики лунали з тієї кімнати, в якій мені довелось уже побувати.
Оскільки я був лише в нижній білизні, мені стало холодно. Освітлення знову вимкнулось і я почув шум води. Ногами я відчув те, яка вона була холодна, і як швидко вона заливала кімнату.
Мені стало моторошно.
Коли знову ввімкнулося освітлення, я побачив, як через пожарний шланг, заливалась вода з отвору над порогом. Я виліз на лаву з ногами і сів навпочіпки, так як висота кімнати не дозволяла стояти на ногах у весь зріст. Як тільки кімната наповнилась майже до рівня порога, шум води затих. Єдина моя радість полягала в тому, що квадрат сидіння лавиці залишався незатопленим. Вся ця атмосфера з холодною водою, з вмиканням і вимиканням освітлення і криками сильно почала діяти мені на нерви.
Коли знову освітлення погасло, відчинились двері, і щось посипалося у воду. Через якись час, я відчув, що стало ще холодніше.
Коли знову спалахнуло освітлення, на воді блищали кубики плаваючого льоду.
Не знаю скільки часу пройшло, але мабуть, більше за добу, так як мене почало сильно "рубати" через що я вже не втримувався на ногах, і періодично падав з лавиці. Після кожного такого падіння в льодяну воду, я приходив до тями, і знову вилазив на лаву. З часом через нестерпну втому склалося таке враження, що моє тіло перестало реагувати на холод, та і взагалі на всякі зовнішні подразнювачі.
Мені хотілося впасти і вже не просинатися…
Раптом двері відчинилися і мене "під руки" виволікли з цього "стакану".
Це був останній раз коли мені вдалося уникнути в'язниці, але саме тоді, там, я зрозумів щось набагато цінніше...
Я прийшов до тями уже лежачи в теплій постелі і мені навіть здалося, що все це був просто страшний сон.
Але садна і гематоми на моєму тілі говорили зовсім про зворотнє.
Коли моє тіло прийняло відносно нормальний вигляд, довелося піти на обстеження в лікарню, бо здавалося, що біль внизу живота мене просто доконає.
Коли я прийшов за відповіддю, мене підкликав лікар, запросив до свого кабінету, і якось "по-батьківськи" почав зі мною розмовляти. Он спитав, чи маю я дітей, і чи взагалі задумуюсь про них.
Мені було всього 19 років, і чесно кажучи, з моїм тодішнім способои життя, я меньше всього задумувався про сім'ю.
Лікар сказав, що можлива така ситуація, що для того щоб мені мати  "своїх" дітей доведеться пройти серйозне лікування, яке також не дасть 100% гарантії.
Тоді я і зрозумів, що за все потрібно платити, іноді грішми, а іноді і чимсь більш цінним.
Посля тієї розмови з лікарем я ще простіше став ставитися до життя. Чомусь в той момент я перекреслив все своє сімейне життя. Я уявив себе одиноким, нікому не потрібним стариком, який приречений померти в маленькій однокімнатній квартирці.
За яким, в кращому разі, сумуватиме тільки його домашня тваринка, і то, тільки тому, що її не буде кому нагодувати. І то поки не з'явиться новий господар.
Ні, так не буде! Мені не потрібна така старість! Та і взагалі, до неї потрібно ще й дожити. А я не хочу. Краще померти молодим.
Я часто обдумую всі ті мої думки, котрі звичайно ж зараз здаються мені абсолютною дурістю, але тоді вони були частиною мого світогляду.
Саме той мій недальновидний світогляд і привів мене у в'язницю. Уже у в'язниці я почав серьйозно задумуватися про справжню сім'ю з чудовими дітьми.
Но бажання повинно супроводжуватися діями.
Я усвідомив те, що якщо я хочу мати хорошу сім'ю, то сам повинен стати достойним тих, кого хочу.
Я старанно почав працювати над собою..., причому як над моїми фізичними і інтелектуальними якостями, так і над духовними.
Саме тоді Господь розвернув моє мислення і відкрив мені те, про що я ніколи і не замислювався.
Ісус спитав мене: - "На кого ти хочеш щоб була схожа твоя дитина?"
Спочатку мені хотілось сказати, що на мене, але потім я задумався над тим, наскільки "я" не досконалий, як і в принципі будь-яка людина. Тоді я прошептав: - "На Тебе Господи, хочу щоб були схожі діти мої."
-"Тепер ти правильно мислиш"- усміхаючись промовив мені Ісус.
Отець Мій духовну спорідненість ставить вище тілесної:
"Бо не той Іудей, хто такий по зовнішності, и не те обрізання, котре назовні, на плоті; але той Іудей, хто внутрішньо такий, и те обрізання, котре в серці, по духу, а не по літері: йому і похвала не від людей, але від Бога... "(Рим. 2:28-29).
Адже Він хоче привести всіх людей до спасіння:
"Бо це добре і завгодно Спасителю нашому Богу, Котрий хоче, щоб усі люди врятувалися і досягли пізнання істини…"(1-ое Тимофея 2:3-4).
Якщо ви Отця Мого називаєте "своїм" Отцем, а Він вас Своїми дітьми, то дай відповідь Мені на одне питання: - "Чи бувають чужі діти?"
Тільки тоді я по - справжньому зрозумів, що "чужих" дітей не буває.
Діти - це наше майбутнє. Якщо ми хочемо зробити майбутнє "світлим", то повинні всі це "СВІТЛЕ" і вкласти у всіх них.
Мені б хотілось, щоб все меньше і меньше ставало, як безпритульних, так і просто нікому непотрібних дітей.
Так як поняття діти і сім'я між собою нерозривно переплетені, то коли я вийду на волю, я обов'язково відкрию реабілітаційний центр, як для дітей, так і для неблагополучних сімей, по суті, реабілітаційний центр сімейного типу.
Адже не дарма кажуть: "Сім'я - основна комірка суспільства..." .
А значить, де здорова родина, там і здорове суспільство.
А для християн, сім'я - домашня (мала) церква.
"Бо, де двоє або троє зібралися во ім'я Моє ,там Я серед них…"(Матфія 18:20).
Але людям простіше не зберегти цілу родину, а розділити її на окремі частини, позбавивши батьків батьківських прав, а дітей без батьків віддати в різні сім'ї, тим самим приносячи більше шкоди, ніж користі, як окремим сім'ям, так і всьому суспільству.

Господь відкрив мені Свій принцип для роботи з неблагополучними сім'ями, який звучить таким чином:
"Те що Бог поєднав, людина не розлучає... "(Мф.19:6).
Тільки я дуже прошу вас уважно прочитати цей принцип, і як можно глибше вдуматися в нього, пропускаючи його не тільки через всю повноту свого розуміння, але й всю сферу своєї діятельності, тоді і тільки тоді ви побачите величезну, якісну різницю між Божим добром і людським.

Люди не повинні розлучати ні дітей між собою, ні дітей з батьками, позбавляючи їх батьківських прав.
Не можна розбивши одну сім'ю, створити кілька щасливих.
Хіба ми, люди і державний апарат не можемо вплинути на "горе батьків"?
Хіба в нашему серці не вистачить тепла для того щоб зігріти всіх сиріт?
Чи нас с дитинства не вчили тому, що треба нести добро?
Просто, на жаль, люди ставлять себе вище Творця, звикли думати те, що їхні принципи дієвіші Божих.
Що й привело нас до духовної сліпоти, котра і заважає нам розуміти суть істинного добра.
Самі осліпли і інших так вчать.
Але саме через сиріт, неблагополучні сім'ї, одиноких стариків, інвалідів, безхатченків і всіх інших хто потребує, Господь працює з усіма нами, з нашими серцями, роблячи нас "по - справжньому" добрішими, а все суспільство благополучніше.

"І змириться народ Мій, котрий іменується іменем Моїм, і будуть молитися, і шукатимуть лице Моє, і відвернуться от поганих  шляхів своїх, то Я почую з неба, і пробачу їх, і зцілю землю їхню…"(2-я Параліпоменон 7:14).

“Сатана настільки перекрутив серце людське, що люди втратили здатність чинити справжнє добро; допомога жебракам і невігласам, перетворили в підтримку жебрацтва і невігластва, а війни за мир в постійну безперервну війну.
Навчіться робити істинне добро!; І тоді, навіть саме смердюче болото, з часом перетвориться в кришталево чисте озеро… ”.

"Є шляхи, які здаються людині прямими; але кінець їхній - шлях до смерті…"(Притчи 14:12).
На жаль, такими є реалії нашого світу без Бога.
Господь Бог, як Творець створив певні порядки, закони і принципи, дотримуючись яких, ми як творіння могли б жити повноцінним, щасливим життям, таким, яким і задумав для нас Отець наш Небесний.
Але чомусь людині здається, що вона розумніша Творця, і може сама придумати для себе щось краще.
В світі існують всього два основні шляхи:
1. Шлях Творця: чеснот, світла і творення, котрий дає нам життя.
2. Шлях повставшого створіння: зла, пітьми і руйнування, котрий несе всьому смерть.
Навіть те, що нам здається добром, вчинене не по Божим принципам, з часом перетвориться в зло.
Адже не дарма, навіть в миру кажуть:
"Благими намірами дорога в пекло встелена...".
Це саме про нас:
"Шлях  дурня прямий в його очах... "(Притчі 12:15).
Адже ми настільки пропитані духом гордині, що навіть не хочемо помічати елементарних речей.
Так, саме тих простих речей, котрі і заважають нам чинити істинне добро!
Далі я хочу привести вам кілька прикладів Божих принципів, які і підкажуть всім вам правильне направлення на нашому "шляху істинного добра".
Все повинно бути благопристойно і чинно, адже наш Бог, не Бог - хаосу, а Бог - порядку (1-ше Коринфянам 14:33,40).
Тому ми не повинні хаотично допомагати, кидаючись в усі тяжби і крайнощі, як би намагаючись тягнути ковдру на себе, а навпаки, повинні спробувати розробити таку систему роботи, яка б з максимальною користю допомогла нам рівномірно і раціонально, зважуючи кожний крок, по потребі кожному, надавати дієву допомогу.
Якою б не була унікальною і багатофункціональною  людина, правильно організована  група здатна на значно більше.
Сьогодні люди скоріше показують свій псевдо - професіоналізм, свою абсолютну некомпетентність виконувати Божий задум, і тим самим свою неспроможність нести в світ істинну користь(добро).
Про що і не треба багато говорити, так як все це ми можемо спостерігати і на власні очі:
"Тому що немудре Боже мудріше людського, і немічне Боже сильніше людського..."(1-ше Коринфянам 1:25).
Я закликаю вас до того, щоб ми, люди, більше вникали не в людську, а Божу мудрість, котра і навчить нас чинити істинне добро.
"Отже, хто розуміє робити добро і не робить, тому гріх… "(Іакова 4:17).
Даний вірш показує нам те, що не тільки роблення зла, але і "нероблення добра", також є гріхом.
"Бо ми - Його творіння, створені во Христі Ісусі на добрі справи, котрі Бог предназначив нам виконувати… "(Ефесянам 2:10).
Адже людина створена Богом, для виконання ним його призначення, котре і виражається в творенні людиною істинних добрих справ.

Миссия: 
Різне