Насилу дійшли руки у тюремної медчастини
до мого ув'язненого.
Ніби-то з понеділка почнуть ним займатися.
Зараз 12 січня.
А вперше я письмово звернувся
з заявою, в якій просив надати йому
медичну допомогу в червні. В ЧЕРВНІ!!
Що характерно, навіть зараз лікарі продовжують
казати про нього "він же не хворий".
Звичайно, пухлина величиною з помідор -- це не хвороба,
це таке...
Гаразд, я не в претензії -- нехай уже прооперують його, здорового...
Але сама система просто прекрасна: якщо ув'язненому
не загрожує смерть -- його ніхто не буде лікувати...
Максимум -- дадуть таблеточку...
І ось що виходить: спочатку ним не займалися батьки.
Потім не займалися в дитячому будинку.
Він не отримав освіту.
Не має професії.
Не має документів і житла.
Потрапив в тюрьму.
І тут не хочуть його лікувати.
І що, ось він вийде, влаштується на роботу,
і стане достойним членом суспільства, так?
Та ну, не смішіть мене...
Він вийде ще більш злий, ніж був, коли сідав...
Тому що тюрма повинна виглядати по іншому,
вона повинна бути світла і чиста,
повинна учити і виховувати,
мотивуючи ув'язнених до каяття,
щоб коли вони прибули в табір відбувати термін,
в них була закладена ось ця потреба до змін
життя, до звернення до Бога, і входження до Церкви.
В сьогоднішніх умовах це просто неможливо.
Тому я буду продовжувати робити що можу...
але один я мало що зможу зробити...
