Сьогодні відбулась Літургія в колонії посиленого режиму.
Помолились з увязненими за Україну, за Одесу, за всіх нас,
і згадали тих, кого з нами уже сьогодні нема,
прочитали Євангеліє,
послухали проповідь,
і причастились Святих Христових Тайн.
На проповіді говорив про покаяння і сповідь,
про те, що потрібно розірвати своє серце з плачем і криком,
чи тихо і стримано,
але все одно -- з болем,
і дістати звідти, з самого дна, всі смердячі трупи гріхів і пристрастей перед своє власне обличчя,
озвучити вголос, щоб почув священник,
і зрозумів -- що ви вдіяли, і чому...
Тобто, коли ми щиро каємося,
тоді ми сповідаємо конкретні вчинки,
нами вчинені, перед Богом,
в присутності священника, який є свідком сповіді,
просимо прощення у Господа,
і покладаємо в свому серці твердий намір
більше так ніколи не чинити.
Фраза на сповіді "каюсь в усіх гріхах, відомих і невідомих"
не спрацює,
і ми підемо такими ж хворими, якими й прийшли
і який тоді сенс?
Ще говорилипро те,що нам всім потрібно стримуватися,
і як можна більше мовчати
і меньше говорити
і що при багатослівї не уникнути гріха..
І багато іншого..
Передав увязненимм продукти,одяг і предмети першої необхідності.
Всем любви.
"Носите бремена друг друга, и так исполните закон Христов"
Послание к Галатам гл.6 ст.2
