Сьогодні відбулась Літургія в колонії посиленого режиму.
Помолились за Україну, за наше місто, за всіх нас, і пом'янули тих, кого з нами уже нема.
На проповіді говорил про важливість молитви, про вдячність Богу за Його милість,
і за нашу реакцію, у відповідь на цю милість, про якість нашого служіння,
про те, що нам всім не вистачає ревності і вогня Божого...
Також говорив про те, що коли ми відкладаємо на потім наше покаяння,
молитву, і справи милосердя,
ми тим самим виробляємо в собі звичку відкидання взаємовідносин зі Спасителем,
і це призведе до того, що при настанні смертного часу на покаяння не лишиться ні часу, ні сил...
І про те, що "Проклятий всякий, хто робить справу Господню недбало", а справа ця -- все наше життя...
З ними, з ув'язненими взагалі стало цікаво: базові принципи вони засвоїли,
і можна відходити в сторону, і говорити більш широко і глибоко...
На волі у мене поки що нема такої аудиторії...
...тому що...я не знаю -- чому.
Проблеми в сім'ї -- до священника не ідуть.
Проблеми з дітьми -- до священника не звертаються.
Неприємності на роботі -- не поспішають в церкву.
Різні залежності душепагубні -- теж на Літургію не поспішають,
щоб разом, помолившись Богу, все вирішити, або покласти початок рішенню...
Звертаються до кого завгодно -- до друзів-сусідів, до лікарів-кодировщиків,
до бабок-знахарок, біжать в суди і поліцію,
беруть кредити страшні, і наживають собі ще більші проблеми і скорботи, ніж на початку...
Гаразд. Мабуть, так і повинно бути, бо написано:
"Царство Небесне подібне чоловіку царю,
який зробив весылля для сина свого і послал рабів своїх
кликати запрошених на весільний бенкет; і не хотіли прийти,
а знехтувавши, пішли, хто на поле своє, а хто на торгівлю свою;
Інші ж, схопивши рабів його, образили і убили їх.
Почувши про це, царь розгнівався, і, послав військо своє, знищити вбивць цих і спалив місто їхнє.
Тоді каже він рабам своїм: весільна вечеря готова, а запрошені не були достойні;
Отож, підіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весільний бенкет.
І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих;
і весільний бенкет наповнився гістьми.
Царь, заходячи,подивився на гостей , побачив там чоловіка, одягнутого не в весільний одяг,
І говорить йому: друже! як ти ввійшов сюди не в весільному одязі?
Він же мовчав. Тоді сказав царь слугам: зв'яжіть йому руки і ноги,
візьміть його і киньте в пітьму зовнішню; там буде плач і скрегіт зубів;
Бо багато званих, а мало вибраних.
(Мф. 22:1-14)
Кажу вам -- уже колишні злодії і бандити
попереду вас ідуть в Царство Небесне,
а ви, що маєте все з надлишком для творення справ милосердя,
молитви, і участі в Божественній Літургії,
яка (участь) є суть богослужебного життя християнина,
і яка є та сама Трапеза Господня -- залишитесь зовні --
написано, що там буде плач і скрегіт зубів.
Плач тому, що вже не буде надії.
Скрегіт від злості на себе і на всіх за те, що був же шанс,
і багато разів Господь стукав, і кликав, але проігнорирований був заклик Його --
ми були зайняті, і часу у нас не знайшлося...
Потім не ображайтесь,
а краще покайтесь зараз, і увіруйте в Євангеліє.
Всім любові і милосердя.