Сьогодні не відбулась служба в жіночій колонії.
Спочатку на вході у мене зажадали зняти наперсний хрест, і вийняти все з кишень. Причому, співробітник уже готовий був мене пропустити без цієї принизливої процедури, однак супроводжуюча сказала, цитую: "А я не знаю що там у нього! Раптом там сотовий телефон, чи ще щось!" Я, в свою чергу, сказав, що хрест знімати не буду, і що давайте складемо рапорт про те, що мене не пропустили в табір за відмову зняти хрест. Ця дама викликає підкріплення, приходять ще два офіцери, і починають мене умовляти... Я здався після того, як одна з них мені каже, знову цитую: "Вас же там люди ждуть, засудженні, ви потрібні їм, а ви тут з нами сперечаєтесь..."
І знаєте що?
Це була брехня.
Мене ніхто не ждав.
Не прийшла ні одна ув'язнена.
Тобто, в таборі сьогодні близько 400 арештанток, і ні одна з них не захотіла прийти, просто поговорити, послухати...
Гаразд, думаю, я почекаю...
...и поки я чекаю, у мене відбувається приблизно наступний діалог з офіцером внутрішньої служби виправної колонії загального режиму:
я: Хочу попросити вас під час Літургії не сидіти і не займатися сторонніми справами, і не вести розмов з засудженими".
вона: Я повинна бути присутня!
я: Так, звичайно, але тоді стійте з усіма разом. Ви ж православна!
вона: З чого це ви взяли? Я не вашої віри! Я с отцем Олександром дружу...
Все стало на свої місця.
Тобто, я завжди знав, звідки смердючий вытер віє, але ось і свідок для Страшного Суду.
Після цього був іще монолог одного офіцера, який зводився до того, що я не маю права ні на що, поки вони мені не дозволять. Спілкуватися з родичами засуджених я теж не маю права -- це позаслужбові стосунки, і вони заборонені...
...а я стояв, слухав цю маячню, дивився на цього офіцера, и розумів -- говорити немає з ким, і абсолютно марно...
Я так і не дочекався нікого з ув'язнених.
Це при тому, що вчора мені дзвонила одна з них, і цікавилася, чи буду я.. ...але і вона чомусь не прийшла.
Адміністрація завірила мене, що всі були попереджені...і що насильно вони нікого не примушують, і бла-бла-бла...
Висновок, який я зробив з цієї ситуації:
1. Священники московського патріархату продовжують вести свою розкольницьку і душепагубну діяльність, отруюючи уми і сердця, і цілковито не дбають про наслідки.
2. Потрібен закон про тюремне капеланство, і потрібен терміново.
3. Особисто мені потрібна консультація юриста, який має відношення до пенітенціарної системи. Консультація не по листуванню, а особисто хочу зустрітися, і якісно попрацювати: у мене накопичилось багато питань...
4. Потрібно виробити стратегію, і взагалі вирішити -- як надалі працювати в пенітенціарній установі, де адміністрація налаштована негативно.
5. Я, звичайно ж, не кину справу, доручену мені Господом, але з Його допомогою постараюсь виконати те, для чого Він призвав мене, недостойного і грішного...
