Тюремникам закон не писаний: життя двох тисяч в'язнів під загрозою

22.09.2015

З 2005 року життя українських ВІЛ-позитивних в'язнів перевернулося: тюрма перестала бути для них дорогою в один кінець. Завдяки антиретровірусному лікуванню вони отримали шанс жити зі СНІДом.

Втім, ситуація може змінитися в гіршу сторону.

Адже починаючи з 2014 року, Державна пенітенціарна служба України не закупила жодної пігулки антиретровірусної терапії (АРТ), сподіваючись на міжнародних донорів. Над життям майже двох тисяч ув'язнених, які отримують ці ліки, знову висить дамоклів меч.

З 71 тисячі ув'язнених, які перебувають у 148 установах Державної пенітенціарної служби України, майже 1853 ВІЛ-позитивних людей, які знаходяться на антиретровірусному лікуванні.

Для них наявність вірусу імунодефіциту в організмі – це не вирок. З цим діагнозом можна довго жити, вийти із в'язниці, розпочати нове життя. Єдина умова – регулярно приймати таблетки.

Зараз для закладів тюремної системи ці таблетки купуються за кошти міжнародного донора – Глобального Фонду з боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Але! Цю допомогу Україні у подоланні епідемії ВІЛ та туберкульозу Глобальний Фонд надає ще з 2003 року. Постійно фінансувати держави Фонд не може. Тому є вимога, що Україна поступово переведе фінансування програм лікування за кошти державного бюджету.

У жовтні 2014 року Верховна Рада прийняла закон "Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014-2018 роки". У ньому чорним по білому написано, що наша держава поступово має перебрати на себе забезпечення необхідними препаратами ВІЛ-позитивних українців.

Так, програмою передбачено виділення коштів з державного бюджету – з 1 мільйона 669 тисяч гривень у 2014 році до 20 мільйонів 861 тисяч гривень у 2018 році. Один з головних розпорядників бюджетних коштів – Державна пенітенціарна служба України.

Однак, починаючи з 2014 року, тюремне відомство не потратило жодної копійки на препарати, наражаючи на смертельну небезпеку своїх "підопічних".

Міжнародні донори не на жарт розлютилися.

25 червня Глобальний фонд надіслав листа ім'я міністра охорони здоров'я Олександра Квіташвілі – і спитав, чому Україна не виконує свою ж програму із забезпечення ВІЛ-позитивних АРТ? Також у листі було сказано, що подальше невиконання домовленостей зі сторони України приведе до зупинки фінансування в Україні програм боротьби із ВІЛ/СНІД Глобальним фондом.

Хоча лист і адресований Квіташвілі, але ця погроза стосується і Державної пенітенціарної служби як виконавця державної програми і реципієнта Глобального фонду.

Тобто, якщо припиниться фінансування – то яким чином буде забезпечено антиретровірусне лікування 1853 ВІЛ-позитивних людей?

У відповідь Державна пенітенціарна служба України повідомила, що, якщо Глобальний Фонд припинить свою діяльність, то "…буде ініційовано звернення до Кабінету Міністрів України з метою збільшення державних видатків на заходи, передбачені Програмою протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2015-2018 роки…"

Тобто поки Глобальний Фонд не хлопнув дверима, то хай закуповує ліки сам. А як станеться халепа, то ми подумаємо, що з цим робити.

Припустимо що зараз Глобальний Фонд припинив фінансування. Майже 2 тисячі ув'язнених перестануть приймати антиретровірусне лікування.

Звісно, пенітенціарна служба підготує звернення на кабмін щодо виділення коштів – але ж усі розуміють, як опрацьовуються звернення у нашій бюрократичній машині, яке розтягується на певний строк. Плюс можна додати процеси державних закупівель, які тривають близько 6 місяців. І весь цей час у пацієнтів не буде ліків.

Сподіваємось, що ВІЛ-інфіковані відразу не помруть. Але сам вірус імунодефіциту людини має одну особливість – він швидко виробляє стійкість до препаратів, і схема антиретровірусної терапії, яку приймав пацієнт вже не буде діяти після переривання лікування. Тобто пацієнту треба призначати ліки другого ряду, які коштують набагато більше, приблизно в три рази – і що природно ляже тягарем на державний бюджет.

 

31 серпня Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ, звернулася до кабміну з проханням допомогти ДПСУ виконати закон України та зобов'язання держави перед Глобальним Фондом, який, починаючи з 2003 року, надав Україні допомогу на суму понад 429 мільйонів доларів США на подолання епідемій ВІЛ/СНІДу і туберкульозу.

Державна пенітенціарна служба, МОЗ… Чиновники продовжують відфутболювати ВІЛ-інфікованих українців.

А поки м'яч на полі прем'єра, життя та здоров'я ВІЛ-позитивних ув'язнених продовжує залежати від грошей Глобального Фонду.

Коли наша держава навчиться тримати своє слово?